Чоловік сам лишився на позиції і тривалий час вважався зниклим безвісти. Весь цей час він потроху ліквідовував росіян і намагався вижити без їжі і води.
Боєць ЗСУ Володимир Гудім зміг вижити сам у ворожому тилу 46 днів в районі Бахмута на Донеччині після того, як на позиції залишився сам. Він пив воду з калюж, а 6 знайдених банок тушонки "розтягував" на 3 тижні. Історію українського захисника розповідає Фокус.
30 жовтня 2023 року на передові позиції ЗСУ поблизу Кліщіївки зайшла група українських захисників. За кілька днів їх мали замінити, але зміна так і не прийшла, а позиції атакували ЗС РФ. За кілька днів, 4 листопада, один з бійців загинув, ще два пішли за водою і не повернулися, а з усієї групи після ворожих штурмів вдалося вижити лише одному бійцю. Володимир Гудім з позивним "Тихон" залишився там сам без зв’язку, без їжі та води.
Вважався зниклим безвісти
Володимиру — 54. Він із Херсона. До великої війни працював у воєнізованій охороні на залізниці, пережив окупацію, а коли його рідне місто деокупували, записався з товаришами до ЗСУ. На фронт чоловік потрапив у середині літа 2023-го, далі його перекинули під Бахмут, де він отримав перше поранення. Після лікування у вересні Володимир повернувся на позиції.
"Тихон" був командиром відділення — командиром бойової машини 22 ОМБр. 30 жовтня він разом із дев’ятьма побратимами вийшов на передні бойові позиції за кілька кілометрів від Кліщіївки. Дорогою одну з груп накрив ворожий дрон. На ранок пораненим вислали заміну, а повноцінна ротація всієї групи мала відбутися за 4–5 днів.
З Володимиром на позиції було троє бійців, на іншій — в 40 метрах — ще п’ятеро. За його словами, до "сусідів" намагалася прорватися ворожа ДРГ, але вони змогли відбити атаку, хоча мали одного загиблого та пораненого. Наступного дня інша ДРГ вже намагалася зайти на позицію Гудіма і його групи. Вони теж відбилися, але мали одного загиблого.
4 грудня, коли запаси скінчилися, двоє хлопців із позиції "Тихона" пішли за водою, але так і не повернулись. Їхня доля невідома. Гудім теж вважався зниклим безвісти.
8 грудня росіяни пішли в наступ.
"До 7 числа я ще бачив хлопців на сусідній позиції, а коли р*сня полізла, вже все. Мабуть, їх уночі або мінами накрили, або ще щось", — розповідає військовий.
Він додав, що його позицію окупанти чомусь обходили стороною, а від дронів він ховався.
Одного дня до військового в окоп заскочили двоє росіян. Вони не помітили, що там ще був хтось і заходилися мародерити. Володимир кинув у них гранату. Узявши радіостанцію окупантів, він зрозумів, що росіяни обходили його позицію, бо вважали, що там все заміноване.
"Цих "одиничних", які під час обстрілів стрибали в сусідній окоп, я і знищував. На моїй позиції я так уразив людей 10–12. Кажу, їх наче магнітом туди тягнуло. Там уже лежала купа тіл, а вони все одно туди лізли й лізли", — згадує Володимир.
Почав вести щоденник
В одного з ліквідованих в його окопі окупантів Володимир знайшов блокнот. Списані сторінки він вирвав, і почав вести свій щоденник, щоб рідні знали, що з ним могло щось статися. Їжі в чоловіка фактично не було, води — теж.
"Якщо дощ пройшов — це свято. Пусті пляшки з калюж поначерпував. А що робити? Вода є вода. Іноді доводилось пити й свої випорожнення. Потім похолодало, пішов сніг. Удень він танув, а я тоді ставив банку — і так воно помалу капало", — згадує чоловік.
У пошуках їжі він обшукував убитих і розгромлені ворожі окопи. В одному з них відкопав 6 банок тушкованки. Далі почав пробувати вийти з оточення.
"Я заблукав. Вийшов на незнайому територію. Кліщіївку так і не знайшов. Мабуть, відійшов трохи в сторону і зайшов у ворожий тил. Уже світало. Дійшов до лісосмуги й знайшов собі бліндаж — у ньому й сховався. Там нікого не було, хоч речі лежали й наші, і російські. Може, позиція переходила з рук у руки", — розповідає він.
Ампутував собі палець
Через тиждень до нього в окоп пробралися двоє росіян, він кинув у їхній бік гранату. Далі стався вибух, можливо, скид з дрона, через що він отримав поранення руки, а уламками посікло ногу.
"Я глянув: палець висить… Його все одно було не врятувати, одразу ампутував. Зрізав ножицями, які були в аптечці. Обробив руку спиртовими серветками й колов собі знеболювальні. Це врятувало — загноєння на руці не було", — згадує "Тихон".
Також чоловік розповідає, що з часом в нього дуже опухли ноги через морози і переохолодження. Вже в шпиталі йому через це ампутували стопу.
"Вилазь, ми свої"
Після поранення Гудім пробув на цій позиції ще фактично місяць. Останній тиждень він уже не мав їжі. Тоді чоловік вирішив пробиратися на свій страх і ризик замінованим полем, але через погіршення погоди свій вихід він щоразу відкладав. За кілька днів, коли він виліз у пошуках їжі, його помітили.
"Чую крик: "Вставай, іди сюди!" російською. Я одразу пригнувся, думаю, ну може не мені кричать. А потім знову: "Вставай, іди сюди!" — і вже постріл над головою. І тут я зрозумів, що це вже точно мені", — згадує Володимир Гудім.
Через російську мову він подумав, що на нього натрапили росіяни і заскочив в окоп, але згодом почув: "Вилазь, ми свої. Тільки руки вперед". Як військові сказали потім Володимиру, по ньому не стріляли, бо в приціл побачили на шапці тризуб. Вияливлося, що це були бійці з його бригади.
Схуд на 15 кг
Володимира Гудіма знайшли 22 грудня. Перший дзвінок він зробив матері і повідомив, що живий. Чоловік зізнається, що весь час не втрачав надії, що повернеться до своїх.
"У мене була впевненість, що я буду жити. І це мене тримало. Знаєте, надія є завжди. Страшно, як-то кажуть, усім. Але треба думати про хороше". Знаєте мудрі слова? Якщо ти не впевнений у собі, ти вже на 50% програв", — каже військовослужбовець.
За цей час він втратив 15 кілограмів.
Геройства у своїй історії Володимир не бачить, хоча його нагородили медаллю "За відвагу в бою".
"Розумієте, геройство моє, або, я б краще сказав, заслуга — в тому, що я одразу не залишив свої позиції. Не втік. Хіба що в цьому. А так. Тисячі хлопців так само воюють, захищають. Якусь винятковість ситуації я не відчуваю. Бо на моєму місці міг бути кожен", — каже Володимир.