26 квітня 1986 року на Чорнобильській АЕС сталася аварія, яка стала однією з найжахливіших ядерних катастроф в історії. Її наслідки відчули не лише жителі України, а й сусідніх країн.
Протягом перших днів після аварії кияни не знали про те, що сталося. Радянська влада приховувала всю інформацію.
"Телеграф" переповів історію жахливих днів після катастрофи.
Субота, 26 квітня, у столиці була звичайним днем. Люди виходили на прогулянки подихати "свіжим повітрям", адже цей день був досить спекотним — температура повітря піднялася до +20 градусів. Ніхто й не здогадувався, що над містом витає шалена радіація.
Перші чутки
27 квітня 1986 року теж був звичайним днем. Київський НСК "Олімпійський", тоді ще відомий як Республіканський стадіон, тріщав по швах. Понад 80 тисяч вболівальників, немов розбурхане море, заповнили трибуни, щоб стати свідками епічної битви між київським "Динамо" та московським "Спартаком".
На наступний день Київ охопила тривога. Чутки, немов тіні, ширяли вулицями, шепотіли в метро, проникали в кожен дім.
"Щось сталося", "Вибух", "Радіація"… Ніхто не міг нічого підтвердити, але страх уже оселився в серцях киян.
Ще з перших годин після катастрофи киян залучили до ліквідації наслідків. Перших постраждалих вже везли до аеропорту "Жуляни", щоб відправити до Москви.
Влада досі мовчала…
Життя ще йшло своїм звичним ходом. Магазини, театри, ресторани та кафе працювали, у школах йшли уроки. Ввечері київські двори гули від сміху та галасу дітлахів.
До 29 квітня ніхто не поспішав до вокзалів. Потяги відправлялися напівпорожніми, до відпусток ще далеко. На Хрещатику ж з 27 по 29 квітня кипіли репетиції першотравневої демонстрації. У них брали участь і діти.
Попри тривогу, що витала в повітрі, люди ще не усвідомлювали масштабів катастрофи. Життя йшло далі, наче у затишшя перед бурею.
Лише 30 квітня, з'явилося перше офіційне повідомлення від Ради Міністрів СРСР в газеті "Известия". Написано було коротко: "На Чорнобильській атомній електростанції сталася аварія. Один з атомних реакторів пошкоджено. Вживаються заходи щодо ліквідації наслідків аварії. Постраждалим надається допомога. Створено урядову комісію".
Демонстрація на 1 травня
Ні новина про катастрофу, ні інші біди, не змогли б зупинити парад 1 травня. День солідарності трудящих — одне з найважливіших ідеологічних свят радянської імперії. Традиційно його відзначали гучно, з помпезними демонстраціями, що збирали сотні тисяч людей.
Того разу, 1986 року, свято випадало на п'ятий день після жахливої катастрофи на Чорнобильській АЕС.
Попри очевидну небезпеку проведення масового заходу в забрудненому радіацією місті, радянська влада прийняла жорстке рішення: параду бути. Він мав стати сигналом для міжнародної спільноти: "Все під контролем, нічого страшного не сталося!". Усміхнені обличчя тисяч киян на фото з центру міста мали б стати ідеальною картинкою для пропаганди, що заперечує трагедію.
Паніка, страх і благання
2 травня по Києву знову прокотилася хвиля паніки. З'явилися повідомлення про візит до Чорнобиля представників найвищого керівництва Союзу, а іноземні радіостанції трубили про жахливу катастрофу.
Місцеве телебачення, намагаючись заспокоїти людей, транслювало виступи міністра охорони здоров'я УРСР. Він запевнював, що нічого страшного не сталося, і рекомендував лише деякі "профілактичні заходи": вологе прибирання вдома, заборону дітям виходити на вулицю, щільно зачинені вікна.
Але люди не вірили. Шепіт про небезпеку, що чаїлася в повітрі, ширився містом, як пожежа.
Гнів і страх людей виливалися на папір. Кияни вимагали правди від влади. Анонімні листи та колективні звернення до керівництва рясніли звинуваченнями й благаннями. Київські жінки-матері благали про евакуацію дітей.
Автостанції були просто забиті, люди масово почали виїжджати з міста.
Велогонка миру
6 травня 1986 року на Хрещатику організували "Велогонка миру". Ця масштабна подія мала стати черговим підтвердженням міжнародній спільноті, що "все під контролем".
Організатори розраховували на масову участь команд з дружніх країн. Проте, окрім французів, ніхто не ризикнув відправляти своїх спортсменів до забрудненого радіацією Києва.
Французька команда передбачливо взяла з собою дозиметри. І світ таки дізнався, що радіаційний фон у Києві перевищував норму в 500 разів.
Ця новина миттєво облетіла місто і тут почалася справжня паніка. Люди, налякані й обдурені, кинулися рятувати себе й своїх близьких. Квитки на всі потяги й автобуси розкупили за лічені години, а ті, кому не вистачило місць, готові були платити за квиток "зайцем" суму, рівну місячній зарплаті.