Багато водіїв не можуть встояти перед електроавтомобілями, які захоплюють не лише своїми можливостями, а й чудовою зовнішністю. Проте машини на електроприводі створювалися протягом останніх понад сто років.
І багато цілком успішних електромобілів народилися на українських заводах, інформує «Стіна».
Ще в середині ХХ століття на нинішній території України електромобіль не був засобом заощадити кошти на паливі, адже бензин був дешевий і доступний. Про забруднення повітря тоді теж серйозно не думали. На перший план конструктори ставили простоту користування електричним автомобілем, зокрема комфортність керування та мінімум операцій з обслуговування.
ЛАЗ НАМІ-750, -751 (1947–1952 рр.)
У післявоєнний період Інститут НАМІ розробив проєкт двох моделей, а нещодавно створений Львівський автобусний завод випустив дослідні зразки (6 шт.) та навіть дві малі промислові серії електрофургонів ЛАЗ НАМІ-750 та ЛАЗ НАМІ-751 (20 шт.). Перший мав вантажопідйомність 500 кг, другий – 1500 кг.Це були передові машини з алюмінієвим каркасом, індивідуальним двигуном для кожного провідного колеса, системою рекуперації енергії при гальмуванні та довговічним нікелевим залізом батареями.
Реальний запас ходу з повним навантаженням складав від 50 — 65 км, порожній фургон міг проїхати до 80 км. Від побутової розетки 220 В акумулятори двох фургонів заряджалися відповідно за 4 та 6 годин. Обидві моделі пройшли всі випробування, машини перших промислових партій успішно відпрацювали шість років у реальних автопарках, але масове виробництво вирішили не запускати.
Електричний родстер (1960-ті рр.)
Легкий електричний родстер був створений наприкінці 60-х – на початку 70-х років минулого століття не мав свого імені, але мав цілком оригінальну конструкцію. Хоч як дивно, цю машину виготовили… діти – школярі одного з технічних гуртків школи у смт. Павлиш (Кіровоградська обл.), яку тоді очолював визначний педагог Василь Сухомлинський.
Відповідно, родстер розрахований на двох підлітків або одного дорослого. У конструкції електромобіля використані вузли та агрегати серійних автомобілів та мотоциклів. Наприклад, як маршовий двигун використаний доопрацьований електростартер «Москвич-400», роль тягової батареї грає стартерний акумулятор ємністю 96 А * год і напругою 6 Вольт. Є кінокадри, що свідчать про успішну експлуатацію автомобіля його творцями.
«Запорожець» ЗАЗ-965 RER (1974 р.)
Конструкторам Запорізького автозаводу вистачало роботи із бензиновими Запорожцями, а от сторонні винахідники створювали електричні версії «ЗАЗ». Одним із найдосконаліших був електромобіль ЗАЗ-965, створений на Ризькому електромашинобудівному заводі RER.
Загалом підприємство спеціалізувалося на швидкісних електропоїздах, тому компактний автомобіль тут електрифікували просто граючи. «Горбатий» зберіг доцільне штатне компонування: електродвигун з трансмісією та електронна система управління помістилися ззаду — під рідним капотом. Дані про тип та ємність акумуляторів до нас не дійшли, але відомо, що запас ходу був близько 130 км – суттєва цифра і для багатьох нинішніх електромобілів.
«Запорожець» ЗАЗ-966 ЗМІ (1973 р.)
Ще один електричний «Запорожець» створений професіоналами, але за межами ЗАЗу. Цього разу електропривід поставили на «вухатого» і зробили це на кафедрі електричних машин Запорізького машинобудівного інституту.
На автомобіль обкатувалася інноваційна система управління — з імпульсним перетворювачем струму. Такий блок дозволяв точно дозувати тягу електромотора із мінімальними втратами перетворення енергії. За таким принципом працюють модулі керування двигунами постійного струму і зараз. Примітно, що за потужності двигуна ДК-908 тільки в 4 кВт електричний «Запорожець» — машина досить важка — розганявся до 60 км/год. І відбувалося це лише за 8 секунд. Свинцево-кислотні батареї забезпечували пробіг без підзарядки 100 км.
«Таврія» ЗАЗ-1109 (1991-1994 рр.)
Серійна «Таврія» з електроприводом мала заводський індекс ЗАЗ-1109 і була однозначно вдалою моделлю. При цьому все електричне та електронне начиння – перетворювач струму та мікропроцесорний модуль управління тягою – білі українського виробництва. Ціна була доступна – близько $8000 у тодішніх грошах, цього вдалося досягти завдяки стандартному кузову та доступній свинцево-кислотній батареї (її ціна, якщо рахувати окремо, становила еквівалент $2000). Потужність електродвигуна була лише на рівні 22 – 25 кВт, запас ходу становив 130 – 140 км, максимальна швидкість досягала 100 км/год. Заряджати машину можна було від стандартної побутової мережі 220 В. Цікаво, що «ЕлектроТаврія» постачалася на експорт, у тому числі до Німеччини та Швейцарії.