Монокль — це одинарна лінза з металевою оправою, що використовується для оптичної корекції зору на одне око, яку потрібно було тримати за допомогою власної очної ямки.
По дузі монокль пристібався ланцюжком, а інший кінець приєднувався до одягу (ґудзика або лацкана), щоб людина в будь-який момент могла легко витягнути монокль із кишені та прочитати якусь термінову інформацію. Зазвичай моноклі носили чоловіки з далекозорістю, щоб мати можливість розгледіти предмети поблизу, і найбільш популярні вони були серед багатих верств населення Європи XIX і початку XX століття.
Але чи замислювалися ви над тим, навіщо чоловіки носили моноклі, коли вже існували окуляри, лорнети, збільшувальні скла тощо? Чи зручно було ходити з однією лінзою в оці?
Історія появи монокля
Збільшувальні скла були доступні людині протягом тисячоліть. Добре відомо, що перші коригувальні лінзи сягають періоду Стародавнього Єгипту та стародавніх Афін. Однак, найбільш активний розвиток цієї галузі пішов тільки в часи Середньовіччя.
Перші окуляри з’явилися в Європі наприкінці XIII століття, а поява першого монокля датується початком XIV століття, за винятком того, що лінза на тому моноклі була прикріплена до довгої ручки, за допомогою якої пристрій потрібно було підносити до ока, щоб прочитати текст.
До XVIII століття було розроблено різні монокулярні прилади для корекції зору, в тому числі капелюшні моноклі для підвішування їх до полів капелюха. Деякі вчені пов’язують появу монокля з Філіпом фон Штошем, німецьким бароном 18-го століття, який свого часу був більш відомий тим, що написав вичерпну працю про різьблені коштовні камені.
Тим не менш, популяризація монокля стала його незмінною спадщиною. А монокль на одне око, яким всі ми його знаємо сьогодні, з’явився тільки в XIX столітті. Краї такого монокля вклинювалися в кісткову западину і таким чином вимагалося кілька зусиль і практики, щоб навчитися утримувати його в очній ямці.
Стверджується, що найпершим публічним власником монокля був молодий голландець Йонкхір Борель, який був присутній на Віденському конгресі та багато кого здивував своїм зовнішнім виглядом.
Монокль швидко став символом аристократичного чоловіка у всіх європейських країнах
Монокль з’явився в Лондоні на початку 19-го століття і дуже швидко прижився серед аристократії. Вже до кінця століття монокль став використовуватися у всіх німецькомовних і європейських країнах, але тільки серед аристократів і шанованих чоловіків. Чому?
Просто це той самий період, коли британські чоловіки денді були в розквіті своїх сил і задавали моду всій Європі. Найбільше таких чоловіків хвилювало, як вони одягаються і виглядають. А будь-який наряд джентльменів був показником статусу. Тому з появою монокля, як альтернативи окулярам, це дуже швидко перетворилося в аксесуар аристократії, а молоді чоловіки денді (частіше середнього достатку) намагалися копіювати і переймати цю моду.
У період свого короткого розквіту, монокль представляв собою привабливий маленький предмет круглої або восьмикутної форми, облямований сріблом, золотом і прикріплений до пальта шовковою стрічкою. Це було дуже красиво і стильно, особливо в поєднанні зі стилем джентльменів, що носили циліндри і ділові костюми-трійки.
Як правило, моноклі були виключно чоловічим аксесуаром: якщо жінка потребувала “корекції” свого зору, то в ті роки вона використовувала окуляри або лорнет на ручці.
Монокль перетворився в аксесуар, який всі почали висміювати
До середини XIX століття, класичні моноклі стали предметом величезної кількості жартів і карикатур. Цей аксесуар перетворився в комічну прикрасу, а також став універсальним синонімом багатства і снобізму. Саме в ті роки, моду багатіїв було прийнято висміювати, а особливо часто висміювали тих, хто намагався цій самій моді невдало наслідувати.
Згідно з відомою статтею 1950 року в Optical Journal, з самого початку одинарна лінза несла в собі «атмосферу свідомої елегантності», що робило її ідеальним варіантом для насмішок, оскільки власник, який намагався копіювати аристократію, поводиться трохи нерозумно, адже дешеві моноклі не підходили під їх будову очей і часто випадали на публіці.
Навіть у своєму романі «Крихітка Дорріт», відомий британський письменник Чарльз Діккенс висміював персонажа, нездатного утримувати монокль в оці, тому що у нього «були такі плоскі орбіти очей і такі мляві маленькі повіки», але він все одно продовжував носити його.
Саме ця непрактичність і робила монокль символом статусу. Але тільки через трохи іншу причину. Єдиний вид монокля, який не вимагав серйозного навантаження на очі — це монокль, який потрібно було створювати на замовлення і спеціально підганяти під обличчя певної людини, а це процес, який був досить дорогим. Такі моноклі ідеально утримувалися на оці самостійно і для цього навіть не потрібно було утримувати їх за допомогою очної ямки. Тому відповідні під свою будову ока моноклі могли носити тільки люди з дійсно високим достатком.
Занепад моди на моноклі
У перші роки XX століття почали з’являтися безрамні і дешеві моноклі, які можна було легко підрізати в будь-якій майстерні, щоб вони відповідали очній орбіті будь-якої форми. Це було дешево і доступно, тому в тому, щоб стати власником зручного монокля не було ніяких складнощів. Через це серед аристократії моноклі дуже швидко перестали бути модним явищем і символом статусу.
У той же час розвиток оптометрії і перехід на більш зручні окуляри дозволяли ефективніше виявляти помилки рефракції для кожного ока, тому це стало логічним процесом відходу від моноклей в бік стандартних окулярів, а через кілька десятиліть і на користь контактних лінз.
Однак, моноклі намагалися активно повернути в моду серед німецьких офіцерів Першої світової війни. І хоча окуляри носили солдати з обох сторін, вище командування Німеччини зіграло велику роль в їх відродженні. Представники прусського дворянства з давніми військовими традиціями надали моноклям негативний і зловісний відтінок, що сприяло зниженню популярності моноклей у всій Західній Європі.
Ще один значний внесок в падіння популярності моноклей полягає в тому, що деякі організації охорони здоров’я (зокрема, Національна служба охорони здоров’я Великобританії) не фінансувала рецепти на моноклі, навіть коли лікар рекомендував людині використовувати монокль для корекції зору на одному оці.
Після Другої світової війни використання моноклей значно скоротилося. Проте у монокля завжди був один козирний туз в рукаві, загальна портативність, яка була ключовою перевагою в поєднанні з необхідністю читати короткі серії тексту на вулиці (назва вулиць, ціни в магазинах і т.д.).
Так чи інакше, але мода на моноклі у чоловіків не пройшла перевірку часом. Добре це чи погано, ймовірно, кожен вирішить сам для себе.