На жаль, оригінальні лики святих зникли ще у ХІХ столітті, тож їх не вдалося зберегти до наших часів.
Нещодавно у Києві відбулась презентація проєкту «Відтворення втрачених реліквій Кирилівської церкви», де були представлені дві ікони, нещодавно встановлені на північному фасаді Кирилівського храму: Ватопедської Богородиці та Святого Мелетія Антіохійського.
На думку дослідників, образи цих святих прикрашали святиню ще з XVII століття, однак з часом були втрачені десь в середині ХІХ століття.
«Сьогодні завдяки науковим дослідженням, меценатській підтримці людей, закоханих у нашу українську культурну спадщину, таланту скульптора Олександра Моргацького, який здійснив відтворення цих ікон, постійній підтримці адміністрації Національного заповідника „Софія Київська“, до складу якого входить музей „Кирилівська церква“, з’явилась можливість відновити „життя“ цих реліквій і явити їх світові», — зазначають представники заповідника.
Урочистості розпочалися виступом відомого ансамблю солістів «Благовість» під керуванням народної артистки України Тетяни Кумановської, які дарували присутнім церковні канти та піснеспіви Митрополита Димитрія Ростовського (Туптала).
Також в межах заходів була вшанована пам’ять святителя Димитрія Ростовського, ктиторів Кирилівського монастиря — родину Тупталів, батьків і сестер святителя Димитрія Ростовського, інформує Вечерній Київ.
Учасники проєкту висловили вдячність меценатам, які долучилися до цього проєкту — Ігорю Полуектову, Федору Зернецькому, фундації «OLOS» (60 донаторів), яку представили Тетяна Троян й Ігор Осипенко. Всі вони надали кошти для створення ікон, а також реставраторам, які влаштували ці ікони — Анатолію Остапчуку, Леоніду Колодницькому, В’ячеславу Петрику.
Нагадаємо, що Димитрій Ростовський (в миру — Данило Туптало) народився 11 грудня 1651 р. в містечку Макарів Київського полку в сім’ї макарівського сотника Сави Григоровича Туптала.
Батько був київським сотником, а також — ктитором Кирилівського монастиря.
Данило Туптало спочатку навчався вдома, а з 1662 р. — у Києво-Могилянській колегії (ймовірно, до 1665 р.).
9 липня 1668 року він постригся в ченці у Київському Кирилівському монастирі під іменем Димитрія, 1669 р. його висвячено на ієродиякона, 1675 р. — на ієромонаха.
Він досить швидко став знаменитим проповідником, його запрошували не лише православні монастирі України, але й Литви та Білорусі, де він провів понад рік.
У лютому 1679 р. на запрошення гетьмана Івана Самойловича повернувся в Україну, перебував у Свято-Микільському монастирі поблизу Батурина, гетьманської столиці, де розгорнув творчу діяльність. Згодом був ігуменом декількох монастирів: Максаківського Спасо-Преображенського (1682–1682), Батуринського Крупицького Миколаївського (1682–1683, 1686–1692), Глухівського Петропавлівського (1684–1697, з перервами), Київського Кирилівського (лютий-червень — червень 1697), Чернігівського Єлецького Успенського (1697–1699) — тут його було висвячено на архімандрита, Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського (1699–1701).
Різкий злам у його житті стався 1701 році, коли за наказом російського царя Петра I довелося переїхати в Москву, де 23 лютого Димитрія Савича було висвячено на митрополита Сибірського і Тобольського.
Через хворобу він не зміг виїхати до Сибіру, тож у 1702 році він стає митрополитом Ростовським і Ярославльським, де відкрив духовну семінарію.
Помер він у віці 58 років 28 жовтня 1709 року в Ростові, похований 25 листопада в Ростовському Яковлівському монастирі.