Багато людей приймають на власний рахунок те, що може їх взагалі не стосуватися — подібна поведінка приносить людині багато складнощів і проблем. Давайте розберемося разом, як позбутися від руйнівної звички.
У підлітковому віці багато людей почуваються вразливими, тому на власний рахунок приймають багато різних речей. Для пубертату, характерною ознакою якого є юнацький максималізм, така поведінка є нормальною. З віком ми стаємо впевненішими у собі і вчимося правильно реагувати на якісь речі та фрази, але таке трапляється не з усіма. Деякі люди ніби застрягають у підлітковому віці — їм постійно здається, що хтось намагається їх зачепити, образити, обдурити. Як навчитися не приймати усе на власний рахунок?
Зазвичай, приймати усе на власний рахунок схильні дві категорії людей. Перший тип — дуже чутливі, невпевнені у собі люди, які постійно сумніваються у всьому, яких легко образити і зачепити. Реагують вони на сказане зазвичай блискавично.
Другі полюбляють довго обмірковувати сказане іншими і робити висновки. Зовні вони можуть справляти враження досить впевнених у собі людей, але за наявності більш тісного спілкування виявляється, що вони постійно шукають (і, головне, знаходять) підтекст у будь-якій зверненій до них або не до них фразі, будують на основі власних переживань висновки і зрештою, звичайно ж, ображаються.
Така поведінка властива людям із заниженою самооцінкою, які дивляться на світ крізь призму страху — саме страх змушує їх постійно перебувати у стані стресу і сумніватися у собі. Безумовно, подібна звичка дуже заважає її власникові, і сьогодні ми розповімо про п’ять кроків, які допоможуть від неї позбутися.
Агресія не завжди має адресата
Спочатку варто зрозуміти, що на планеті живе майже 8 млрд людей, і у кожного є своя думка з будь-якого питання, і хтось цю думку може висловлювати у досить агресивній формі. Так, це не дуже приємно, але абсолютно не означає, що агресія спрямована саме у ваш бік.
Намагайтеся мінімізувати спілкування з тими, хто вам неприємний, не беріть участь в інтернет-баталіях під постами і вчіться абстрагуватися від того, що вам не подобається. Чим менше відверто токсичних людей буде у вашому житті, тим менше буде приводів для смутку і більше — для радощів.
Лише ви вирішуєте, як реагувати на негатив
Варто зрозуміти просту істину — те, що відбувається у навколишньому світі, не може вплинути на вас в емоційному сенсі (образити, розлютити). Будь-яку подію або репліку ви спочатку персоналізуєте і вже потім даєте відповідну реакцію. Іншими словами, ви самі обираєте, як саме вам реагувати — прийняти на свій рахунок або пропустити повз вуха.
Уся справа в інтерпретації
Часто під впливом емоцій або, ґрунтуючись на своєму колишньому досвіді, ми можемо неправильно інтерпретувати якісь вчинки або слова людини, яка просто поставила нам питання, чимось поцікавилася, кинула фразу, яка здалася їй нешкідливою, а у нас викликала негативну реакцію. У кожній людині закладена певна програма, яка миттєво спрацьовує і видає результат — у цьому випадку, образу.
І у нас самих
Йти за емоціями у даному разі означає щоразу програвати одну й ту ж саму програму з тим самим результатом і не робити висновків. Тому у якусь мить, коли вас вкотре щось зачепило, зупиніть себе, видихніть і спробуйте розібратися не у причинах вчинку вашого кривдника, а у тому, що ви відчуваєте у цей момент, що вас образило, чому ви саме таким чином реагуєте на його слова. Зверніть увагу на себе і проаналізуйте свою поведінку та спробуйте знайти причини.
Карати себе за емоції не можна
Не варто лаяти себе за те, що ви відчуваєте гнів, злість, образу. Наші емоції не можуть бути ані поганими, ані добрими — вони створені для того, щоб ми навчилися розуміти себе. Тому усі свої почуття і переживання потрібно визнавати, приймаючи свій психоемоційний стан. Визнання емоції допоможе розібратися у тому, що ви реально відчуваєте у цей момент, що ховається за тією ж злістю, обуренням і образою.
Швидше за все, це страх — наприклад, страх бути відкинутим, невизнаним, некомпетентним і інше. Усі ці страхи свідчать лише про одне — про глобальну невпевненість у собі, з якою, природно, необхідно працювати. А визнання невпевненості у своїх силах є першим кроком на шляху до змін.