Оксана Мороз-Хант - Самка богомола. Частина 3

Взагалі-то, богомоли – комахи корисні й цікаві. Щоправда, є в них одна особливість: самиці після недовгого кохання мають звичку з’їдати своїх кавалерів. Серед самок людей також інколи трапляються подібні індивідууми. Одну таку самицю мав нагоду спостерігати впродовж кількох років колишній співробітник спецпідрозділу міліції охорони „Титан-1” Микола Прокопчук, який охороняв Оксану Мороз та її колишнього чоловіка. Сподіваємося, що інтерв’ю з цією поінформованою людиною прикрасить нашу повість.

– Згідно з договором, укладеним між „Титаном” і підприємством „Арт-плюс”, ми разом з напарником з 1999 по 2003 рік здійснювали фізичну охорону самого підприємства, Оксани Сергіївни Мороз та членів її сім’ї. Практично ми цілодобово супроводжували Олександра Ханта. А коли він виїжджав за кордон і в Києві залишалася його дружина, то охороняли її. При собі ми мали зброю на постійному зберіганні, яку раз на тиждень пред’являли в підрозділ для контролю.

– Але що означає цілодобово? Вас що, ніхто не міняв?[/b]

Колишній охоронець Оксани Мороз Микола Прокопчук

– Ні. Ми приїжджали додому до Мороз на Богомольця о 9-й ранку й супроводжували або її або її чоловіка, що називається, „до упору”. І так кожного дня. Вихідні або відпустки бували лише тоді, коли вони вдвох кудись виїздили з України. Втім, з самим Хантом було працювати простіше. Він щоденно, зрання до вечора, займався будівництвом прибудови до магазину „Санахант”, де зараз на другому поверсі відкрито корнер „Dolce & Gabbana”. Хант говорив, що це його задумка, в яку він вирішив вкласти гроші, щоби щось залишилося в Україні його сину Ніколасу. Тому він був на будівництві практично цілий день, щось вибирав, щось замовляв, вів переговори з будівельниками та дизайнерами. Лише вдень забігав на годину до спортзалу в „Динамо” і ввечері, як правило, їхав додому. Найстрашніше для охорони починалося тоді, коли він уїжджав за кордон і ми мали охороняти Оксану Сергіївну. Вона сиділа вдома, як правило, до 4 – 5 години вечора та приміряла нові колекції, потім заїжджала в магазин спитати про виторг за день і їхала на ніч кудись у клуб чи ресторан. У такі ночі я, бувало, спав пару годин десь у гаражі, а зрання знову заступав на службу.

[b]– До речі про Оксану. Ви були одним з небагатьох, хто бачив її без гриму. Як Ви думаєте, скільки їй років?

– Оксана десь 60-го року народження. Без гриму вона страшна – там же ж суцільний силікон.

– А з ким найчастіше зустрічалася пані Мороз?

– Ледь не щодня вона зустрічалася з Оленою Кучмою. Це її найближча подруга і до того ж у них були якісь справи. Ще часто вона бувала у Володимира Сацюка. Постійно відвідувала ресторан „Золотий беріг”, що на Лівому березі, оскільки приятелює з власником Мишком і його дружиною Яною – тією самою, що тримає туристичну фірму „Яна” на Саксаганського. Ще Оксана Сергіївна постійно бачилася з Світланою Суркіс, братами Буряками та їхніми дружинами. До Ющенка якось приїздила на дачу по Обухівській трасі.

– Ну і що ж становить з себе дача нинішнього Президента України?

– Сказати по правді – у таких будівлях знайомі Оксани Сергіївни тримають хіба кури. Ющенко живе дуже й дуже скромно – не дача, а лише назва. Там навіть паркану не має.

– Миколо, Ви були безпосереднім свідком усього того, що відбувалося при розставанні Оксани Мороз з її колишнім чоловіком …

– Свідком і учасником. Своє розлучення вона планувала заздалегідь, десь за рік-півтора, намагаючися перед тим витягнути з Ханта якомога більше грошей. Якось, коли вона збиралася за кордон наприкінці 2001 року, я чув, як вона телефонувала своїй довіреній особі, директору „Арт-плюс” Світлані Нікітіній, і говорила, що якщо прийде Хант забирати виручку, щоби більше тисячі гривень йому не давати. Перед самим розлученням вона умовила Ханта купити на аукціоні антикварні меблі для квартири на Богмольця. Там були також срібляні сервізи з позолотою й картини. До речі, коли все це привезли й розвантажили, я попрохав у Ханта віддати мені фанерну упаковку для дачі. Вже в себе вдома я знайшов серед коробок срібляний графин, який повернув Ханту.

Невдовзі після того, як Оксана виставила чоловіка з квартири, я супроводжував її на зустріч з подругами в „Харлей клаб”, що біля готелю „Київська Русь”. Оксана радилася з Світланою Суркіс, як витягнути з Ханта решту грошей і говорила, що це єдине, що її цікавить.

Світлана Суркіс – гідна учениця Оксани Мороз. Красу та смак видно здалеку

– А Ви попереджали Ханта про задуми його дружини?

– Ні. Моя робота – тільки охороняти. Хоча, якби я тоді знав, що Оксана мала відношення до злочинного угрупування Авдишева, то, може, і попередив би.

Виставила вона його з квартири раптово, просто помінявши замки та найнявши охоронців у „Титані” персонально для себе. Хант залишився в грудні 2002 року з однією невеликою торбою, бо вона не віддала йому навіть шкарпетки. Тоді Хант з цією торбою полетів до Франції, де мав віллу в Каннах і де якраз тоді перебував його син Ніколас. Але Оксана його випередила – чартерним рейсом вона вилетіла до Канн, забрала дитину, якимсь чином оформила дачу на себе й повернулася в Україну, наказавши Ханта на віллу не пускати.

У січні 2003 року Хант повернувся з Франції до України, де в нього вже нічого не було, окрім сина. Але Оксана, наскільки я зрозумів, вирішила його відправити на той світ. Першим кроком стало позбавленні Ханта охорони з боку „Титану”, хоча він платив 10 тисяч гривень на місяцю і міліції охороняти його було вигідно. Ми зрозуміли, що Хант після цього довго не проживе. І тоді мій напарник Валера пішов до генерала Опанасенка, прохаючи його дозволити охороняти Ханта й надалі. Мабуть, Опанасенко розумів, що у випадку вбивства американця на території України буде величезний скандал, і дозволив „Титану” укласти с Хантом договір на охорону, а я став днювати й ночувати біля Ханта, який зняв двокімнатну квартиру на Ботанічній.

Спочатку Хант сподівався якось помиритися зі своєю дружиною, з якою він, втім, ніколи не лаявся. Але все стало зрозумілим, коли ми поїхали до Буряка в банк на Проспекті Перемоги – це напроти Пушкінського парку. У цьому банку Хант тримав гроші. Але з банку він повернувся ні з чим – Оксана якимсь чином примудрилася списати всі гроші з його рахунка.

– Через дружину Буряка?

– Не знаю. Я в її афери не занурювався. До того ж Оксана хутенько прибрала до рук чотири „Мерседеси” Олександра Ханта, три з яких були в Києві, а один – Каннах. Через це ми з Хантом їздили на „кубику”, тобто „Мерседесі G-500”, який йому дав у тимчасове користування Кадиров, чий офіс знаходиться напроти Республіканського стадіону. Але в нас на „хвості” постійно сиділа міліцейська „наружка” та бандити яким, як я зрозумів, Оксана „замовила” свого чоловіка. Тому коли Ханту треба було відірватися, ми пересаджувалися в мою машину та їхали по справах.

Урешті-решт Хант вирішив йти до американського посольства з проханням вжити заходів у зв’язку з тим беззаконням, яке коїли щодо нього на території України. Причому, його обурювало не стільки те, що Оксана заволоділа його грошима та машинам, скільки те, що вона не давала можливості спілкуватися з сином. А це за американськими законами трактується як викрадення дитини. Але в посольстві замість допомоги забрали в Ханта паспорт і викинули його на вулицю. У розпачу він зателефонував Оксані й попрохав залишити його в спокої, вгамувати переслідувачів та повернути паспорт. На що Оксана відповіла Ханту, що він буде жити тільки в тому випадку, якщо заплатить їй 2,5 мільйони доларів.

– А Ви чули цю розмову?

– Не тільки чув. Я придбавав на прохання Ханта все необхідне для того, щоби ця розмова була записана. І не тільки ця. Наскільки мені відомо, всі записи збереглися.

Після того, як в Ханта забрали паспорт, на нього почалося справжнє полювання. Єдине, що його рятувало – наявність поруч охоронця зі зброєю. Думаю, що на моє начальство чинився чималий тиск, щоби зняти з Ханта охорону, але керівництво трималося.

– Але в який спосіб Мороз могла підключити до полювання на Ханта міліцію? З бандитами все зрозуміло, але ж міліція має дотримуватися хоча б якоїсь видимості законності.

– Яка там законність? Наскільки я зрозумів, бандитами займалася Оксана, а міліцію взяла на себе Олена Кучма.

Про це я довідався, коли в Україну нарешті прийшла з-за кордону машина для Ханта. Це був також „Мерседес” – „кубик”, який він замовив, бо далі користуватися чужою машиною було неможливо. Оскільки Хант не мав жодного посвідчення особи, він сказав, що хотів би подарувати цю машину мені з умовою, що я буду його на ній возити, коли він перебуватиме в Україні. Оскільки ситуація для Ханта була безвихідна, я погодився й ми оформили цей „Мерседес” на мене. Довідавшися про це від тих, хто слідкував за нами, Оксана зателефонувала Олені Кучмі та попрохала забрати в мене цю машину. Олена зателефонувала тодішньому міністру внутрішніх справ Смирнову. Реакція Смирнова була миттєвою – мене разом з напарником і Хантом викликали в ГУБОЗ на Володимирську. Ханта повели в один кабінет, мене з напарником – у інший. Навколо мене зібралися полковники й стали кричати, що „клітка” мені забезпечена. Мене посадили писати пояснення, де я взяв цю машину. У цей момент зайшов якийсь полковник і сказав, що телефонує Смирнов і питає, чому так довго вирішується питання з автомобілем. Але переписувати машину на Мороз я відмовився.

Тоді мною зайнялася, окрім ГУБОЗу, ще й внутрішня безпека. Мене ось-ось мали заарештувати. Тоді Хант сказав, що „Мерседес” не вартий мого життя і я підігнав той „кубик” під „Санахант” та кинув напризволяще. Але документи на машину залишилися в мене. Тоді машину ДАІ забрало на штраф-майданчик, що на Оболоні, а тиск на мене лише посилився. В УБОЗІ мені запропонували вибір – або я відправляюся за ґрати, або переписую машину на матір Оксани, Тамару Андріївну. Я був змушений перегнати машину зі штраф-майданчика до МРЕВ на Туполева. Це було 8 квітня, у вихідний день, але з такої нагоди з’явилися співробітники МРЕВ. Туди ж прийшли матір Оксани Тамара Андріївна та директор „Арт-плюс” Нікітіна і я віддав їм документи на машину.

– А договір Ви якийсь підписували – дарування чи купівлі-продажу?

– Ні. В мене просто забрали документи й виписали довідку-рахунок, згідно якого я начебто продав матері Оксани цю машину за 540 тисяч гривень . Але, я, усвідомлюючи розумовий рівень Тамари Андріївни, зажадав від неї розписку про те, що ніяких грошей вона мені насправді не платила. І, уявіть собі, вона таке розписку написала. Ось вона


– Перепрошую, але лише цієї розписки достатньо, щоби порушити кримінальну справу за фактом вимагання у Вас автомобіля…

– Достатньо. Але хто буде порушувати таку кримінальну справу, особливо зараз, коли кум Оксани Сергіївни став Президентом України?

Після того, як Мороз забрала в Ханта останню машину, його доля була вирішена і „Титан” зняв з нього охорону. Мене більше на таку роботу не направляли, а згодом я звільнився з міліції взагалі. Яким дивом Ханту вдалося вижити – досі не розумію. Урешті-решт, у травні 2003 року йому вдалося забрати в посольстві свій паспорт. Але Оксана його попередила, що він все однаково Україну він покине тільки в труні. І вона не брехала. Мороз і Олена Кучма змогли перекрити всі аеропорти й залізничні вокзали. Крізь на Ханта чекали міліція та бандити. Але він зміг вирватися.

– А чи Вам відомо, в який спосіб Ханту вдалося покинути гостинну українську землю?

– Відомо. Його врятувала Служба безпеки України, яка спостерігала за всім тим, що відбувається. В СБУ розуміли, який може виникнути міжнародний скандал, якщо з’ясується, що донька президента Кучми причетна до вбивства американця, і доклали зусиль, щоби цього не трапилося. 24 травня 2003 року Олександра Ханта, минаючи всі пости міліції і бандитів, вивезли з території України на легковому автомобілі працівники спецпідрозліу СБУ „Альфа”.

Її міліція її береже
Прагнення заможних киян прикрити власну наготу, як правило, знаходить своє втілення в двох формах. Ті, хто мають бодай трохи художнього смаку, шиють собі одяг на замовлення. Інші купляють готову продукцію в численних бутиках, що заполонили центр української столиці, намагаючися в такий спосіб скомпенсувати пробіли у вихованні блиском яскравих етикеток.

При цьому всі – і продавці, і покупці – знають, що ці етикетки надходять в Україну, здебільшого, окремо від взірців „високої моди” й пришиваються до лацканів, рукавів і бретельок вже на місці. Що ж стосується самих „взірців” – то тут вже як пощастить. Бо придбати можна й справжній ексклюзив від „Gucci” (масово виготовлений в Малайзії), а можна отримати в шикарній упаковці витвір майстринь з Подолу з французьким шевроном та за ціною яєць Фаберже.

Оксана Мороз була не першою, хто опанував головний секрет „модного” бізнесу й зрозумів, що продавати труси собівартістю 5 доларів за 10 доларів – то наражатися на безславну конкуренцію з Троєщинським ринком. Інша річ, якщо цей делікатний виріб коштуватиме 500 доларів. Живучи в країні, де жерцями мистецтва вважаються Поплавський, Руслана та Наталка Могилевська, а художня якість одягу визначаєть за цифрами на ціннику, було б справжнім гріхом не спробувати заробити на розумовому рівні так званої „еліти”. Але для цього, як говорив незабутній Свирид Петрович Голохвостий, потрібна „хворма”. Тобто, відповідне приміщення.

Олександру Ханту пощастило більше, аніж першому чоловікові Оксани Мороз, київському бандиту Гаррі Джибу. Хант вижив попри те, що це не входило ані в розрахунки найнятих для його усунення кілерів, ані в плани їхніх братків по зброї з МВС України. Вижив, хоча на позбавлення його такого задоволення було кинуто всі сили українського ГУБОЗу.

Взагалі-то наявність в структурі Міністерства внутрішніх справ України Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю не можна розцінювати по-інакшому, як прояв витонченого міліцейського гумору. Створювати орган, начебто покликаний боротися з організованою злочинністю в країні, де ця злочинність давно вже прибрала до рук всі важелі державного управління, могли лише люди з розвинутим почуттям зневаги до власних громадян. Давно вже не є секретом, що ця спецслужба, створена ще на зорі української незалежності для боротьби зі злочинним угрупуваннями, поступово перетворилася на найпотужніше бандитське угрупування, що переймається нині виключно обслуговуванням комерційних інтересів міліцейського начальства та „кришуванням” криміналітету рангом поменше.

Керівник міліцейського главку Юрій Черкасов, який упустив Ханта, розумів, що спокутувати свою провину він може лише ретельним виконанням подальших вказівок куми президентської доньки. А Мороз тепер вимагала від міліції унеможливити повернення Ханта до України, де в нього залишалася дитина та нерухомість, придбана задовго до знайомства з пані Мороз. Це завдання великих складнощів не становило, оскільки для його виконання не було потреби навіть залучати агентуру з американського посольства – достатньо було лише направити подання в Департамент охорони держкордону з приписом заборонити Ханту в’їзд до України.

Щоправда, керівники ГУБОЗ та Держохоронкордону неодноразово офіційно заперечували причетність своїх відомств до шлюбної афери Оксани Сергіївни. Але в архіві ГУБОЗ нам вдалося розшукати два цікавих документи, що повністю викривають міліцейське начальство в перевищенні владних повноважень на користь президентської куми. Це – листування між Мороз та заступником начальника ГУБОЗ Бедрікивським.

Ось з яким листом – через місяць після того, як Ханта працівники СБУ вивезли з території України – Оксана Сергіївна звернулася до керівника Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю, поплакавшися на свої сімейні проблеми:



Начальнику Головного управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ

Пану Черкасову

Громадянки України

Мороз Оксани Сергіївни, яка проживає за адресою: м. Київ, вул. Богомольця, 5, кв. 13

Шановний Юрію Еріковичу!

Хотіла б звернутися до Вас та просити Вашої уваги та вжиття відповідних заходів у зв’язку з наступною ситуацією.

З 1998 року я перебувала у шлюбі з громадянином США Олександром Хантом, з яким розлучилася в квітні цього року. Я була змушена ставити перед судом питання про розлучення, оскільки в процесі спільного життя виявилась повна несумісність наших характерів як в сфері ведення спільного бізнесу, так і у особистих стосунках. Крім цього, відповідно до рішення суду, який приймав рішення про розлучення, опіка над нашим неповнолітнім сином, Ніколосом Олександром Хантом, покладена на мене. Про характер участі мого колишнього чоловіка у вихованні сина та увагу до наших шлюбних відносин свідчить навіть той факт, що він не з’явився на слухання справи про розлучення, його зовсім не цікавили питання про подальшу долю нашого сина.

Однак потім, вже після розлучення, мій колишній чоловік почав звертатись до мене, погрожувати, вимагав, що він хоче бачити сина та забрати його до себе. На початку літа дитина знаходилася на відпочинку та оздоровленні у Франції, в Каннах. На жаль, я не могла весь час перебувати з ним, оскільки була вимушена деякий час проводити в Києві, вести свій бізнес. Для догляду за дитиною найняла професійну няню. 24 травня вона мені зателефонувала та розповіла, що мій колишній чоловік з’явився в місці, де перебувала няня з дитиною, почав вимагати забрати дитину, намагався застосувати силу та забрати дитину силою. Няня була змушена викликати охорону та місцеву поліцію. Крім цього, як няня зрозуміла з вигуків мого колишнього чоловіка, він не збирається на цьому зупинятись.

Зараз я забрала дитину назад до України, де можу забезпечити його захист. Ще більше мене турбує ситуація, що склалась з огляду на інформацію, яку я одержала нещодавно: при попередньому розлученні пан Хант наніс своїй дружині тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких вона навіть була змушена робити пластичну операцію.

Тому навіть зараз, коли я привезла дитину до України, я не можу почувати себе повністю впевненою за його безпеку, продовжую боятись за свою безпеку, за безпеку своїх близьких та рідних.

На сьогодні пан Хант перебуває поза межами території України, однак я не виключаю, що він може приїхати сюди для того, щоби спробувати змусити мене поступитись в „особистій зустрічі”, або вчинити чергову спробу викрадення дитини, чого я не хочу допускати в жодному разі.

Таким чином, прошу Вас вжити заходів у відповідності до ст. 25 Закону України „Про правовий статус іноземців” для тог, щоб перешкодити в’їзду на територію України громадянина Олександра Ханта, оскільки це дійсно необхідно для охорони життя та здоров’я мого та мого сина, захисту моїх прав та інтересів як громадянки України.

З повагою, Мороз Оксана Сергіївна

24 червня 2003 року

Особливо зворушливо в листі Оксани Сергіївни виглядає фраза про те, що її колишній чоловік „не з’явився на слухання справи про розлучення”, яке начебто відбулося 1 квітня 2003 року на острові Гаїті – у ті самі дні, коли безпаспортний Хант переховувався на території України від найнятих Мороз бандитів у погонах і без. Щоправда, є велика підозра, що й сама Оксана Сергіївна в ті гарячі дні не витрачала час на поїздки по екзотичних островах, а рішення гаїтянського суду взяла в тому ж місці, де й два своїх фальшивих паспорти. Але найцікавіше не це. Уявімо собі, що з подібним листом навіть не до начальника ГУБОЗУ, а хоча б до дільничного міліціонера звернулася б не президентська кума, а пересічний громадянин України. У кращому б випадку авторові звернення порекомендували б не набридати правоохоронним органам своїми сімейними проблемами.

Але в Головному управлінні по боротьбі з організованою злочинністю МВС України до Оксани Сергіївни та її шлюбних клопотів ставлення особливе. Ось і відповідь, датована 1 липня 2003 року за №9/7-М-272, за підписом заступника начальника ГУБОЗ МВС України В.Бедриківського.

Шановна Оксано Сергіївно!

Повідомляємо, що Головним управлінням по боротьбі з організованою злочинністю МВС України розглянуто Ваше звернення від 24.06.03 щодо вжиття заходів для недопущення в’їзду в Україну громадянина США Олександра Ханта, який своїми діями може загрожувати Вашому здоров’ю та здоров’ю Вашої дитини.

За результатами перевірки викладених у зверненні фактів, згідно чинного законодавства України, 26.06.03 до Державного комітету у справах охорони державного кордону України направлено подання щодо заборони в’їзду на територію України громадянину США Олександру Ханту.

Згідно листа №7/2/10604 Держкомкордону України від 27.06.2003 року, громадянину США Олександру Ханту, 19.07.1950 року народження, заборонено в’їзд в Україну терміном на 5 років.

З повагою, заступник начальника

ГУБОЗ МВС України В.В.Бедриківський

Які саме факти з листа пані Мороз перевіряли доблесні вояки з ГУБОЗ – невідомо. Але можна з упевненістю припускати, що Черкасов і Бедриківський розуміли: виконання подібних забаганок куми Олени Кучми Законом України „Про міліцію” не передбачене. Тому припис про заборону Олександру Ханту в’їджати на територію України вони мотивували не розповідями подруги Олени Кучми про няню та розлучення, а тим, що американець, отримуючи українську візу, начебто приховав наявність у нього судимості за крадіжку державного майна у великому розмірі. Ця заборона діє й понині, убезпечуючи Оксану Мороз від несподіваного візиту до Києва колишнього чоловіка, який може поцікавитися, як почуває себе побудований ним магазин „Санахант”, його автомобілі та його гроші на рахунках у банках колишніх друзів.
(далі буде)
Самка богомола. Частина 1
Самка богомола. Частина 2
Оксана Мороз-Хант - Самка богомола. Частина 4
Оксана Мороз-Хант - Самка богомола. Частина 5

Читай U-News в Google News