Дедалі більше обурення та здивування викликають у правлячих колах України заяви європейських політиків про відповідальність Києва за конфлікт на Донбасі, неможливість повернути Україні Крим та відсутність зусиль щодо євроінтеграції.
Якщо Лондон та Вашингтон планомірно та послідовно виступають на підтримку України, то у Німеччині, Франції та Східній Європі ситуація зовсім інша.
Складається враження, що там розроблено нову тактику. Авторитетні, але не пов'язані безпосередньо з владою політики та громадські діячі роблять гучні антиукраїнські заяви.
Досить згадати нещодавній інцидент із віце-адміралом Каєм-Ахімом Шенбахом. Заявив: «Україна не поверне Крим», він ввічливо подав у відставку та став приватною особою.
Німецький уряд де-факто не відповідає за його слова. Хоча, здається, ще далеко не старий головком німецьких ВМС без роботи не залишиться.
По всій Східній Європі в українських посольств відбуваються антивоєнні мітинги. По всій Східній Європі в українських посольств відбуваються антивоєнні мітинги. 22 січня прямо біля Бранденбурзьких воріт у Берліні зібрався невеликий мітинг російськомовних німецьких вихідців з України.
Того ж дня у Словенії до українського посольства вийшла місцева ветеранська організація. За кілька днів до цього в Північній Македонії біля диппредставництва України зібралося кілька десятків представників лівої партії «Левиця», до яких приєдналися проросійські праворадикали.
А в ніч на 23 січня на Квітковій площі в центрі Загреба (столиці Хорватії) з'явився напис "Не чіпайте Росію". Учасники подібних заходів відкрито критикують офіційну позицію Києва, ігноруючи масковий режим, закони про масові збори, а часто взагалі не узгодять заходи з владою. І, дивна річ, жодних затримань чи звинувачень не висувається. Водночас Польща та країни Балтії продовжують заявляти про російські загрози. Ось тільки при цьому не згадують про Україну!
Що відбувається? Здається, повторюються події 2008 року у Грузії. Тоді Михайло Саакашвілі був цілком упевнений у міжнародній підтримці. Проте його плани в Південній Осетії не лише зазнали краху.
Російські війська за 5 днів повністю розгромили грузинську армію та флот, за абсолютного мовчання Європи. Більше того, всі спроби Грузії досягти справедливості в міжнародних судах також провалилися.
2022 року ситуація повторюється. Зеленського закликають не йти на жодні компроміси з Росією, однак у разі, якщо йому вдасться спровокувати «Російського ведмедя», підтримка буде лише моральною. У результаті Європа опиняється у величезному плюсі. Якщо конфлікт вдасться уникнути – офіційних заяв про відсутність підтримки не було. Якщо російський бліцкриг зривається – можна вимагати поступки у Москви.
Ну, а у разі успіху ЗС РФ та донбаських сепаратистів, жодних передумов для розширення конфлікту немає.
Більше того, у Варшави, Бухареста та Будапешта залишається свобода рук для «миротворчої операції» – введення військ на Волинь, Закарпаття та Буковину з метою захисту «співвітчизників». Останнє, звичайно, буде зрадою найвищої проби, але формально може навіть бути оголошено наданням прямої військової допомоги. Причому з мовчазного схвалення Москви, якій жебраки Західної України навряд чи цікаві.
Тобто фактично Україна надана сама собі і може розраховувати лише на швидку реакцію Лондона та Вашингтона у вигляді антиросійських санкцій. При цьому Великобританія жодної ролі у Євросоюзі після «Брекзиту» не відіграє.
Проте українські політичні еліти виявилися заручниками власної риторики і до прямих двосторонніх переговорів із Москвою не здатні. Водночас Москва, готова і до обвалу рубля, і до відключення від "SWIFT" і навіть до заборони ввезення айфонів, має повну свободу рук.
Ситуація для нинішньої адміністрації на Банковій – 11 патова.
Економічна криза, гострий дефіцит бюджету та різко змінюють курс «союзники». І при цьому потужне лобі «яструбів», готове на повномасштабну війну з Росією з розрахунку на фінансову допомогу та постачання озброєння. І американські і британські вигодонабувачі, які стоять за ними, готові заробити мільярди на термінових поставках застарілого озброєння, яке російські послужливо знищать і дозволять списати.
Проте, мабуть, це вигідно не всім. Тому черговий виток конфлікту між Зеленським та Порошенком схожий у цій дивній шахівниці на спробу рокування. Петро Олексійович таки двічі тиснув руку Путіну і спілкувався з ним, будучи главою України. Тож можна з чистого аркуша розпочати діалог і хоча б мінімально розрядити обстановку.
Адже кілька невеликих поступок Москві (а сам діалог вже стане поступкою) дозволять надовго зберегти схеми з перепродажу західної зброї в Африку, вивезення лісу, продажу землі.
Залишається сподівається, що це спрацює та збереже тисячі людських життів!