Електромобільний бум наших днів далеко не перший в історії автомобілізації. Та й в перервах між сплесками інтересу до батарейних машин то там то тут з’являлись цілком перспективні проекти та готові конструкції.
В перші роки української Незалежності в столиці було підготовлено не просто цікаву машину – електромобіль "Київ-1103" був відразу спроектований під серійне виробництво.
Про те, яким міг бути серійний український електромобіль зразку 1990-х, читайте в матеріалі РБК-Україна.
При підготовці статті були використані матеріали Autocentre, НВЦ "Інформатика" та НВО ЕТАЛ.
То була пора відкритих перспектив і романтичних надій, у тому числі в плані бізнесу та великих технічних проектів. Науково-виробничий центр "Інформатика" (директор к.т.н. В. Татаренко) на початку 1990-х почав розвивати проект з виробництва електромобіля української конструкції. Рівень компанії дозволяв подібні плани, тим більше що вони підтримувались державою – Міністерство промисловості та транспорту та Комітет з науково-технічного прогресу надали організаційну та фінансову підтримку.
Яким був електромобіль "Київ-1103"
Компанія запланувала тоді дві моделі українського електромобіля: легковий автомобіль та компактний вантажопасажирський фургон, обидва – для міських умов із добовим пробігом 150 – 200 км. До наших днів збереглась інформація про легкову машину.
Кузов був виконаний зі склопластику, основні вузли шасі взяли готові від машин ЗАЗу та ЛуАЗу. Тяговий електродвигун підібрали в авіації – від стартера винищувача МІГ, колекторний електромотор постійного струму розвивав 18 кВт, і важив при тому всього 11 кілограм. Електронні блоки та кабелі проводки зробили на НВО ЕТАЛ в Олександрії (Кіровоградська область).
Показово, що конструктори розуміли велике значення дизайну передового на той час транспортного засобу. Відтак, до створення стилю залучили професійних дизайнерів, знайшли підприємство у Чехії, яке взялося виготовлювати готові кузови.
Довго підбирали батареї (що не дивно): пробували стандартні вітчизняні, спеціальні імпортні, зрештою зупинилися на новітній розробці ізраїльських вчених (між іншим, колишніх харків’ян). Акумулятори були свинцево-кислотними, тому вийшли недорогими і технологічними, їх передбачалося випускати також в Україні з перспективою постачання на ринки Європи. У поєднанні з українською електронікою машина без підзарядки легко проїжджала до 200 км.
Остаточний варіант конструкції отримав назву "Київ-1103" і успішно обкатувався на вулицях української столиці.
"Київ-1103" і серійне виробництво
Тоді ж, у середині – наприкінці 1990-х було зроблено багато кроків до запуску електромобіля у серійне виробництво. Підготували приміщення, встановили виробниче обладнання, знайшли постачальників сировини та матеріалів.
Але економічна ситуація в країні погіршувалася, держава не змогла надати гарантій інвесторам – що, до речі, було типовою картиною тих часів і для більш масштабних проектів. Природньо, що налагодити промислове виробництво без іноземних фінансових ресурсів одна-єдина компанія НВЦ "Інформатика" не змогла.
Що стало з машиною "Київ-1103"
Автомобільним історикам вдалося прослідкувати долю останнього варіанту українського електромобіля під ім'ям "Київ-1103". Машина залишалась в експлуатації як мінімум до 2002 року. Потім вона стала на відстій у приватній автомайстерні на київській Деміївці (в районі пр-ту Науки), і в більш-менш комплектному стані ще декілька років залишалася на зазначеній території. Проте, згодом сліди її загубилися.
Коротко
Сьогодні ми розуміємо, що електромобіль не може поширюватись і розвиватись як вид транспорту сам по собі – без участі держави, великого бізнесу і суспільства в цілому. Прикро, що наприкінці 1990-х той цілком реальний проект не отримав підтримки, але в нас немає впевненості, що у його засновників щось би вийшло сьогодні – хоча нинішня ситуація більш сприятлива. Тож єдине, про що можна дійсно пошкодувати – що не вдалося зберегти той самий діючий екземпляр. Хоча відомостей, що його знищено остаточно, і нас теж немає.