Може здаватись, що за старими радянськими радіоприймачами бігають тільки любителі вінтажних речей. Але є додаткова причина, чому вони такі цінні.
На горищі бабусиної хати або в запиленому кутку гаража часто можна зустріти масивний дерев’яний ящик із тканинною сіткою та скляною шкалою, із написами “Прага” чи “Варшава”, що підсвічуються теплим жовтим світлом. Для багатьох це просто спогад про минуле, який шкода викинути, але на ринку вживаних речей за деякими екземплярами радянських радіоприймачів стоїть реальна черга.
Цінність старих радіоприймачів
І справа тут не лише в ностальгії за минулим століттям. Головна цінність старих приймачів, як-от легендарні “Спідола” чи лампові “Ригонда”, ховається всередині. У ті часи техніку робили з величезним запасом міцності та використанням матеріалів, які сьогодні коштують космічних грошей. Начинка з дорогоцінних металів — основна причина “полювання” на старі радіоприймачі.
Усередині багатьох моделей містяться деталі з високим вмістом паладію, платини, золота та срібла. Окремі конденсатори та перемикачі в радянській техніці цінуються на вагу золота в прямому сенсі цього слова. До того ж меломани переконані, що старі лампові радіоли видають “живий” та об’ємний звук, якого неможливо досягти від сучасних пластикових колонок. Після невеликої профілактики такий апарат стає центром домашньої аудіосистеми.
Але не кожен радіоприймач принесе вам купу грошей. Найбільше цінуються моделі перших випусків та експортні варіанти. Назви на них зазвичай написані латиницею. Вони мали вищу якість збірки та часто інший діапазон частот, що робить їх рідкісними в наших краях. Ба більше, якщо в апарата рідний шнур, усі ручки на місці, а шкала не розбита — його ціна автоматично злітає в кілька разів.