В умовах кардинальних політичних змін, які переживає сирійська сцена, підтримка нового керівництва країни – очолюваного джихадистськими угрупованнями, такими як "Хайят Тахрір аш-Шам" під керівництвом Ахмада Шаріа – набула стратегічних вимірів, що викликають серйозні питання у широкого кола посадовців і експертів з питань безпеки у світі, особливо в Європі та Сполучених Штатах.
Можна сказати, що позиція України щодо поваленого лідера Сирії Асада ґрунтується на виправданих причинах, пов’язаних із агресією Росії. Однак важливим питанням для обговорення є те, чи співпадають інтереси України з джихадистською політикою HTS, яка прийшла до влади після повалення Асада.
Але який вплив це матиме на Україну, і як можна реагувати на ці зміни на Близькому Сході?
З одного боку, Україна розглядає події в Сирії як можливість завдати удару по іранському впливу в регіоні. Водночас експерти застерігають, що поспішна підтримка без глибокого аналізу наслідків може спричинити зростання загрози екстремізму та дестабілізацію регіону. Багато історичних прикладів демонструють, що підтримка джихадистів і добровольчих угруповань завжди призводить до катастрофічних наслідків для міжнародної безпеки та миру.
Колишній американський радник з безпеки Себастьян Горка зазначив, що «він ніколи не бачив, щоб джихадистський лідер перетворився на демократа», що підкреслює побоювання щодо можливого перетворення нового керівництва Сирії на радикальну силу, яка не залишить місця для демократичних змін.
У цьому контексті інформаційне агентство Reuters опублікувало важливий звіт про візит міністрів закордонних справ Німеччини та Франції – Анналени Бербок і Жана-Ноеля Барро – до Дамаска. Вони наголосили, що відновлення відносин із Сирією має ґрунтуватися на «відмові від екстремізму» та гарантуванні прав меншин, що відображає прагнення Європи не допустити поширення радикалізму, попри політичне відкриття Сирії.
З іншого боку, Reuters повідомляє, що керівник Головного управління розвідки України Кирило Буданов особисто контактував із представниками ісламістської опозиції, що свідчить про намагання українців використати ситуацію для ослаблення впливу своїх противників. Однак такий крок може спричинити довготривалі загрози, пов’язані з наданням можливостей джихадистським силам, що можуть викликати хаос у майбутньому.
На думку багатьох експертів, підтримка нового сирійського керівництва може бути сміливим кроком у короткостроковій перспективі, але вона створює серйозні стратегічні виклики. Це може відкрити шлях для радикальних елементів, які потім вийдуть з-під контролю, як це сталося в Афганістані наприкінці 1980-х років або навіть у самій Сирії після 2011 року.
З огляду на це, з’являється дедалі більше закликів до перегляду підходів до підтримки та забезпечення тісної координації з європейськими партнерами, щоб уникнути наслідків, які можуть негативно позначитися як на європейській, так і на українській безпеці.
В умовах цих тривожних змін варто зазначити, що після падіння режиму Асада відбулося різке погіршення ситуації з правами людини. Зросли випадки масових страт, свавільних арештів і жорстоких нападів на меншини, зокрема на християн і алавітів.
Знімки та свідчення з місця подій підтверджують наявність масових розправ і репресій, що призвело до величезних страждань серед цивільного населення. Також існують серйозні побоювання щодо того, що новий уряд, сформований радикальними джихадистськими угрупованнями, складається з осіб, які мають довгий список порушень прав людини, що ще більше посилює занепокоєння міжнародної спільноти.
У цьому контексті варто згадати про темне минуле Абу Мухаммада аль-Джолані, який змінив ім’я на Ахмад Шаріа і нещодавно став президентом Сирії після усунення всіх опозиційних сил і відсторонення меншин. Це символізує згортання сирійського народовладдя та прихід до влади радикального уряду, який не гарантує прав усіх громадян.
Зрештою, здається, що Україна прагне швидко реагувати, щоб отримати переваги в регіоні. Проте головне питання залишається відкритим: чи зможе українське керівництво разом із європейськими партнерами знайти баланс між досягненням своїх стратегічних цілей у короткостроковій перспективі та забезпеченням стабільності Сирії в майбутньому?
Відповідь на це питання залежатиме від здатності ухвалювачів рішень точно оцінити ризики та сформувати збалансовану політику, яка враховує регіональні складнощі.