«Зелена енергія та зелений аміак: шанс для ОПЗ, Коблево і всієї України».

Інтерв’ю з Юрієм Масловим — одним із провідних українських експертів у сфері водню, зеленої енергетики та промислової автоматизації, дослідником та ключовим учасником робочої групи «Команда майбутнього».

Юрій — один із небагатьох українських фахівців, який має унікальний досвід модернізації хімічних та енергетичних підприємств, впровадження водневих технологій, IoT-моніторингу та систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій.

Саме він розробив одну з перших в Україні комплексних моделей переходу iснуючих аміачних заводів із «сірого» виробництва на «зелене» — зокрема у науковій статті «Техніко-економічне моделювання виробництва “зеленого” аміаку на основі електролізного водню: оцінка ефективності ретрофіту існуючих заводів», Юрій аналізує економіку переходу від традиційної технології до водневої.

Сьогодні його команда працює над проєктом, який має потенціал стати національним проривом: виробництво «зеленого» аміаку на базі ОПЗ із живленням від майбутнього вітропарку в Коблево.

Юрію, ви — один із тих українських фахівців, хто має справді унікальний професійний шлях. Як ви прийшли до теми сталого розвитку та зеленої енергетики?

Моя кар’єра понад 15 років була пов’язана з промисловою автоматизацією, модернізацією енергетичних систем і хімічних виробництв. Я працював над проєктами, які вимагали точності, інновацій та глибокого розуміння технологічних процесів.

У 2007 році я став учасником першого в Україні промислового проєкту опріснення морської води методом зворотного осмосу. Ми змогли зменшити вартість виробництва дистиляту на 40% і істотно знизили собівартість продукції Одеського припортового заводу. Це був прорив для української промисловості — і для мене особисто.

Пізніше я працював над проєктом, який дозволив підприємству перейти на стандарти Євро-5: ми знизили вміст сірки в продуктах на 90%, а азоту та ароматичних вуглеводнів — на 30–70%. Це був масштабний технологічний прорив.

Пізніше я впроваджував системи раннього виявлення надзвичайних ситуацій та IoT-моніторинг на об’єктах компанії «Нафтогаздобування». Це дозволило мінімізувати ризики аварійних ситуацій на 40–60% та підвищити технічну надійність виробництва.

Зелена енергетика стала для мене природним продовженням, тому що я бачив: промисловість має або змінитися — або втратити конкурентність.

Що собою являє «Команда майбутнього» і чим вона займається?

Це група фахівців, які об’єдналися навколо ідеї розвитку Коблівської громади. Ми працюємо за кількома напрямами: енергоефективність,
водоочищення, екологія, і головне — розвиток відновлюваної енергетики. Коблівська громада має великий потенціал вітру і сонця, а також промислову інфраструктуру неподалік.

Наше завдання — використати ці можливості так, щоб громада отримала нові робочі місця, інвестиції та довгострокові вигоди.

Окремо важливо зазначити, що стратегічне бачення нашої роботи формує голова робочої групи Володимир Петрович Кілівник — ініціатор впровадження в Коблевській громаді міжнародних практик сталого розвитку. Саме під його керівництвом реалізується імплементація Цілей сталого розвитку ООН на місцевому рівні.

Я приєднався до цієї робочої групи, щоб забезпечити технічну та енергетичну частину проєкту, а також адаптувати рішення до міжнародних стандартів сталості.

Чому саме Коблевська громада стала майданчиком для проєктів зеленої енергетики?

По-перше, природні ресурси: Коблево — одне з найбільш вітрових місць на півдні України. По-друге, громада прагне розвитку та відкрита до нових технологій. І, звичайно, важливий чинник — близькість до великого хімічного підприємства, Одеського припортового заводу. Це створює унікальне поєднання: виробництво зеленої енергії в громаді та споживання цієї енергії на промисловому об’єкті.

Ви є ключовим фахівцем у «Команді майбутнього». Яку саме роль ви виконуєте в проєкті зеленої енергетики Коблево?

Я відповідаю за технічну архітектуру та енергетичну частину. Це охоплює:
● побудову моделей балансів водню;
● оптимізацію потужностей вітрових та сонячних станцій;
● моделювання накопичувачів енергії;
● оцінку промислової готовності ОПЗ до ретрофіту;
● відповідність усіх рішень міжнародним стандартам.

У нашій команді я є «технічним ядром» — тим, хто поєднує досвід промислової
автоматизації, водневих технологій та енергетичних моделей.

Поясніть простими словами: що таке зелений аміак і чому він

важливий?

Аміак — основа мінеральних добрив. Зараз його виробляють з природного газу. Але це дорого і призводить до великих викидів CO₂.
Зелений аміак — це той самий продукт, але водень для нього отримують не з газу, а з води, за допомогою електролізерів, які працюють на енергії сонця або вітру. Такий аміак практично не має вуглецевого сліду. В Європі вже формується попит на продукцію з низькими викидами. Це величезний шанс для української хімічної промисловості.

Розкажіть про сам проєкт. У чому його сутність — і чому саме ОПЗ?

Одеський припортовий завод має унікальну інфраструктуру для виробництва аміаку.

Це один із небагатьох заводів у Східній Європі, де збереглися:
● контур Габера–Боша,
● установка розділення повітря,
● криогенні системи.

Єдине, що потребує заміни — блок отримання водню, який працює на природному газі. Ми пропонуємо замінити його на електролізери, що живляться від нашого ветропарку.
Це перетворює ОПЗ на виробника зеленого аміаку — продукту, на який зараз вибуховий попит у ЄС та Азії.

Ви вже доводили у попередніх проєктах, що здатні досягати проривних результатів. Чи може цей проєкт повторити успіхи попередніх?

Безумовно. Якщо в 2007 році ми змогли зробити воду дешевшою на 40%, а в іншому проєкті — знизити шкідливі домішки на 90%, то зелений аміак — це логічний наступний рівень.

Тут у нас:
● сильна команда,
● наявна інфраструктура ОПЗ,
● високий вітровий потенціал Коблево,
● попит від ЄС на зелений водень і аміак.

Усе це створює передумови, щоб Україна стала регіональним лідером.

У вашій науковій статті ви моделюєте повний ретрофіт аміачних заводів. Чому це важливо саме зараз?

Тому що це перша в Україні комплексна модель, яка:
● поєднує економіку, енергетичні баланси,
● оцінює окупність,
● аналізує сценарії для різних заводів України,
● показує реальні шляхи переходу на зелений водень.

Саме вона стала основою для нашого проєкту.

Наскільки масштабним буде споживання електроенергії?

Для виробництва однієї тонни аміаку потрібно приблизно 7–10 мегават-годин електричної енергії. А ОПЗ здатний виготовляти до 900 тисяч тонн аміаку на рік. Тому проект передбачає будівництво потужних вітрових і сонячних станцій, а також систем накопичення енергії. Добра новина в тому, що вітрові ресурси України дозволяють отримувати порівняно дешеву енергію, особливо в Одеській області та вздовж Чорноморського узбережжя.

Дехто вважає, що такі проєкти занадто дорогі. Що показує ваше моделювання?

Усе залежить від вартості електроенергії. Сонячна енергія поки відносно дорога, а от вітер набагато конкурентніший. Наші розрахунки — і практична модель, описана у моїй науковій статті — показують, що за сприятливих умов собівартість аміаку на вітровій енергії може наблизитися до вартості «сірого» аміаку. Особливо якщо ціни на природний газ продовжать зростати, як це
відбувається останніми роками.

ОПЗ останні роки переживає непрості часи. Чи може ваш проект реально змінити ситуацію?

Так. Модернізація заводу під виробництво зеленого аміаку — це не лише екологічна трансформація. Це шанс отримати новий ринок. Європа й Азія запроваджують вимоги до «зеленого» походження хімічної продукції.
Якщо ОПЗ стане одним із перших підприємств регіону, здатним виробляти аміак з мінімальним вуглецевим слідом, це відкриє перед ним величезні експортні можливості.

Що це означатиме для Коблево і для регіону?

Це розвиток громади, нові робочі місця, інвестиції в десятки мільйонів євро, і головне — перетворення регіону на інноваційний енергетичний центр.

Для ОПЗ це шанс повернути лідерство в Європі, а для України — можливість стати гравцем нового водневого ринку.

Останнє питання: чому особисто для вас цей проєкт важливий?

Тому що я виріс у цьому регіоні. І тепер маю можливість повернути сюди досвід, технології та інвестиції, яких раніше не було. Для мене це не лише інженерний проєкт — це шанс зробити свій внесок у майбутнє країни.