На місці, де колись вирувало життя, сьогодні лише городи та ліс. Село Соб’ятин, що на Волині, налічувало колись понад 120 дворів та близько 700 жителів, але у 1950-х роках воно стало жертвою радянської репресивної машини.
Блогерка Наталя Оксенюк, посилаючись на книгу Андрія Бондарчука «Обірване коріння нації», нагадала про трагічну долю цього населеного пункту та його мешканців.
Товарняки, холод і смерть
У 1950-х роках жителів Соб’ятина оголосили «ворогами народу», оскільки вони не піддавалися колективізації. Весною 1952 року розпочалося масове виселення: людей вантажили у товарні вагони разом із худобою. Стіни вагонів світилися дірками, дахи протікали, а замість вікон був колючий дріт.
Через затяжні морози та жахливі умови поїздки до Дніпропетровщини (Томаківський район) багато дітей захворіли й померли в дорозі.
Повернення на згарища
Після смерті Сталіна у 1953 році соб’ятинці ризикнули повернутися додому. Проте рідна земля зустріла їх пусткою: замість хат стояли лише самотні димарі.
Радянська влада діяла підступно: щоб посіяти ворожнечу між українцями, вона дозволяла жителям сусідніх сіл розбирати будинки переселенців. Навіть сільську церкву перевезли до іншого села, цинічно переобладнавши її під клуб.
Боротьба за право жити вдома
Люди не здавалися – вони почали зводити на місці своїх домівок землянки та курені. Але режим продовжував терор:
- новобудови руйнували;
- людей залякували;
- активістів брали у заручники.
Врешті-решт владі вдалося змусити людей залишити рідні місця.
Соб’ятин сьогодні
Зараз про існування великого села нагадують лише городи. Єдине, що вціліло – старе кладовище у лісі, де й донині ховають тих, хто вважає себе соб’ятинцем, попри десятиліття вигнання.
«На жаль, на цьому місці немає жодного пам’ятного знаку, який би нагадував, що тут колись було село Соб’ятин», – зазначає Наталя Оксенюк.