18 січня 2022 року в Харківському обласному Центрі соціальної та психологічної реабілітації дітей «Надія» показали пілотну програму, яка зовні нагадувала лялькову міні-виставу. Насправді ж це була демонстрація нового інструменту корекційно-розвивальної роботи з дітьми, які мають особливі освітні потреби. Центральною темою заходу було питання про те, як зробити так, щоб дитина, якій важко вчитися та спілкуватися, отримала безпечний та зрозумілий йому спосіб взаємодії з дорослими.
Автор методики та засновник проєкту, режисер і продюсер Олексій Бондарєв, запропонував використовувати ляльки-рукавички як м’який, зрозумілий для дитини “місток” між педагогом і маленьким учасником заняття. Для дітей із розладами аутистичного спектру, затримками розвитку, порушеннями мовлення або підвищеною тривожністю прямі звернення на кшталт “подивися на мене” чи “повтори” нерідко викликають спротив, уникнення або емоційне перенавантаження. Лялька змінює правила гри: дитина сприймає взаємодію як сюжет, а не як перевірку. Персонаж може помилятися, просити допомоги, радіти, ображатися й миритися, і все це без напруги “очі в очі”, яка для багатьох дітей стає бар’єром.
Заняття будувалися як низка коротких сцен і вправ, де кожен епізод має чітку мету: утримати увагу, навчити виконувати прохання, сформувати черговість дій, тренувати імітацію, допомогти перемкнути емоції, розширити словник. В одних завданнях лялька “кликала” повторити рух або звук, в інших - пропонувала просте сюжетне рішення: “допоможи знайти предмет”, “покажи, де сховався настрій”, “передай герою потрібний жест”. Активні фрагменти чергувалися зі спокійнішими паузами - так, щоб дитина не перевтомлювалася і мала час повернутися в комфортний стан.
Ключовий принцип методики - опосередкованість. Дорослий залишається поряд і керує процесом, але ініціативу "тримає" персонаж. Для дитини це важливо: знижується тривожність, простіше зробити перший крок, ризикнути, спробувати нову модель поведінки. Діти виконували завдання, в яких ляльки виступали каталізаторами уваги та залученості: через них простіше було втримати погляд, дочекатися черги, прийняти правило, долучитися до спільної дії. Учасники заходу з числа педагогів і психологів дійшли одностайної думки про те, що запропонований формат має великий потенціал для корекційної роботи з різними групами дітей і дозволяє швидше досягти їхнього емоційного включення.
Дослідження методик взаємодії з особливими дітьми було розпочато Центром вивчення дитячого розвитку Єльського університету, на думку вчених якого «ляльки можуть бути потужним інструментом, який допомагає дітям із розладами аутистичного спектру покращити свої соціальні навички». До аналогічних висновків дійшли також групи вчених американського Національного центру біотехнологій та Сіднейського університету в Австралії, але в Україні лаври першості в цих дослідженнях, а головне, у практичній реалізації подібних проєктів належать Олексію Бондарєву.
Пілот у «Надії» став практичною спробою поєднати театральну мову та корекційну педагогіку. Олексій Бондарєв працював одразу в кількох ролях - режисера, педагога-методиста та координатора. Він адаптував сценки й завдання під різні потреби дітей і допоміг команді центру “перекласти” вправи на робочу мову фахівців - так, щоб методику можна було відтворювати і розвивати в щоденній практиці. Під час обговорення результатів говорили й про наступні кроки: як створювати сценарії для дітей, що не говорять, враховувати сенсорні особливості, фіксувати прогрес об’єктивніше та навчати персонал, аби підхід не залишався разовою подією.
Хочеться вірити, що цей досвід стане точкою відліку для нової комунікативної практики - уважної до дитини, її темпу й безпеки. Там, де інколи не спрацьовують прямі інструкції, може допомогти просте театральне диво: лялька, яка говорить лагідно - і яку так хочеться почути у відповідь.
Інна Віра