Нещодавно досліджені фрагменти написів із західної Туреччини виявили давній випадок податкового шахрайства, що тривав понад десятиліття за часів Римської імперії. Справа набула такого серйозного характеру, що імперський чиновник зрештою виніс винним смертний вирок.
Вчені проаналізували фрагменти, виявлені під час розкопок у стародавньому місті Стратонікея. Спочатку дослідники вважали, що фрагменти належали до похоронного напису, пише Arkeonews.
Однак, порівнявши знахідки із написами з Міласи та Керамоса та перевіривши цифрові епіграфічні бази даних, дослідники зрозуміли, що знайшли частини юридичного указу, виданого у 480 році префектом преторіанської гвардії Сходу.
У написі йдеться про шахрайство, пов’язане зі спадщиною Плацидії, дочки імператора Валентиніана III. Чиновники, відповідальні за збір податків, видавали квитанції, що засвідчували сплату податків, але не вказували повних сум. Вони звітували про менші суми до імператорської скарбниці в Константинополі, водночас стягуючи з місцевого населення набагато більші суми, а різницю залишаючи собі. Скарги на це шахрайство вперше надійшли до центрального уряду близько 465 року, але спроби покласти край цій практиці упродовж багатьох років були марними.
У 480 році новий префект, Флавій Іллус Пусаеус Діонісій, наказав вирішити цю справу упродовж трьох місяців. Він відправив спеціального посланця для нагляду за розслідуванням і попередив, що той втратить власне майно, якщо наказ буде проігноровано. Чиновникам, відповідальним за шахрайство, загрожувала страта — надзвичайно суворе покарання за податкові злочини в пізній Римській імперії.
Історичні джерела свідчать, що між IV і VI століттями римські правителі видали щонайменше одинадцять інших указів, які зобов'язували чиновників правильно оформлювати податкові квитанції. У цих документах зазвичай передбачалися фінансові штрафи замість страти.
Навіть імператор Юстиніан пізніше схвалював тортури або ампутацію за подібні злочини, але не запроваджував смертну кару за такі правопорушення. У декреті також містилося попередження для губернаторів провінцій та місцевих чиновників, відомих як "захисники міст", що вони будуть оштрафовані, якщо й надалі ігноруватимуть шахрайство.
Напис містить ще одну цікаву деталь. Діонісій видав указ 1 серпня 480 року й вимагав завершити розгляд справи до 1 грудня. Однак історичні джерела свідчать, що сам Діонісій був страчений пізніше того ж року після того, як, як стверджується, змовився проти імператора Зенона. Дослідники вважають, що посланець все ж виконав доручення, оскільки указ був викарбуваний на камені й виставлений на загальний огляд, що свідчить про те, що наказ залишався чинним після смерті префекта.
Дослідження також надає цінну інформацію про людей, які висікали офіційні написи. Замість того, щоб точно копіювати тексти, каменярі іноді змінювали порядок слів або дещо коригували речення, зберігаючи при цьому юридичний зміст незмінним.
Це свідчить про те, що римські юридичні документи могли відрізнятися від міста до міста, не втрачаючи при цьому своєї юридичної сили. У нижній частині грецького напису майстри ретельно скопіювали власноручний латинський підпис префекта, створивши детальну кам'яну версію оригінального документа.
Такі несподівані знахідки й досі дають нову інформацію про римське право, уряд та повсякденне життя, демонструючи, що навіть пошкоджені камені можуть зберігати важливі свідчення про античний світ.