Український спорт поступово розширює свої можливості та виходить далеко за межі підготовки професійних спортсменів. Окремим напрямом стає адаптивний спорт — система фізичної активності, яка допомагає людям після серйозних травм, людям з ампутаціями та тим, хто має обмежені функціональні можливості, поступово повертатися до активного життя.
Роман Курочка пройшов шлях від важкої атлетики та силового спорту до роботи з функціональною підготовкою й адаптацією фізичних навантажень до індивідуальних можливостей людини. Він є майстром спорту України з важкої атлетики та має багаторічний досвід у силових видах спорту.
Ми поговорили з Романом про те, як змінюється розуміння сили, чому стандартні тренувальні програми не завжди підходять людям після тяжких травм та яку роль фізична активність може відігравати у поверненні людини до повноцінного життя.
— Коли у Вашій професійній діяльності з’явився інтерес до адаптивного спорту та роботи з людьми після серйозних травм?
— Це було поступове професійне переосмислення. Тренер із великим досвідом рано чи пізно розуміє, що двох однакових людей не існує. У кожного різна будова тіла, різний досвід, травми, рівень підготовки та психологічна реакція на навантаження.
Особливої уваги потребують люди після тяжких травм, люди з ампутаціями та ті, хто частково втратив певні фізичні функції. Такі стани можуть впливати не лише на силу, а й на координацію, витривалість, баланс, рухливість та впевненість людини у власному тілі.
Тут недостатньо просто сказати людині: «Треба більше тренуватися». Потрібно зрозуміти, що саме конкретна людина може виконувати сьогодні та який наступний крок буде для неї безпечним і корисним.
— Яким має бути тренування для людини після серйозної травми?
— Одним із головних принципів є індивідуалізація.
Програма повинна будуватися з урахуванням характеру травми, фізичного стану людини, її рухових можливостей та реакції на навантаження. Навантаження необхідно збільшувати поступово, постійно оцінюючи самопочуття та якість виконання рухів.
Не можна просто взяти стандартну програму та застосувати її до всіх. Те, що добре працює для однієї людини, може бути абсолютно неприйнятним для іншої.
— Чи залишається силове тренування важливим для людей після тяжких травм або ампутацій?
— Так, але воно повинно бути правильно адаптоване.
Сила — це не лише спорт. Вона потрібна людині у повсякденному житті. Ми щось піднімаємо, переносимо, утримуємо, штовхаємо, тягнемо, стабілізуємо положення тіла.
Тому правильно підібрані силові вправи можуть допомагати розвивати функціональні можливості людини.
Якщо людина не може виконувати вправу стоячи, можливо, її можна виконувати сидячи. Якщо певна амплітуда руху недоступна — її потрібно змінити.
Не людина повинна пристосовуватися до вправи. Вправа повинна бути пристосована до людини.
— Чому під час відновлення недостатньо оцінювати лише фізичну силу людини?
— Тому що функціональні можливості не можна оцінити одним показником.
Після серйозних травм можуть змінюватися координація, швидкість реакції, баланс, контроль рухів та здатність виконувати складні фізичні завдання.
Людина може добре виконувати одну просту вправу, але відчувати труднощі в ситуаціях, коли потрібно одночасно рухатися, контролювати рівновагу та швидко реагувати.
Тому важливо дивитися на фізичний стан комплексно, а не лише оцінювати кількість кілограмів, які людина може підняти.
— Чи може тренер впливати на психологічний стан людини після тяжкої травми?
— Тут дуже важливо правильно розділяти професійні ролі. Тренер не повинен замінювати психолога, лікаря чи реабілітолога.
Але тренер бачить, як психологічний стан людини впливає на рух та ставлення до фізичного навантаження.
Після серйозної травми або втрати кінцівки може змінитися саме сприйняття власного тіла. Людина може боятися певного руху, не довіряти своїм можливостям або постійно порівнювати свій теперішній стан із тим, що було раніше.
І тут фізична активність може створювати маленькі, але дуже важливі перемоги.
Сьогодні людина змогла зробити те, чого не могла місяць тому. Через деякий час — зробила наступний крок.
Так поступово повертається відчуття: «Я можу».
— Чому для людей після тяжких травм можуть бути корисними групові заняття?
— Тому що спорт — це не лише фізичне навантаження, а й соціальне середовище.
Після серйозної травми або втрати кінцівки людина іноді починає уникати активного спілкування та звичного способу життя.
Групові заняття можуть давати додаткову мотивацію. Люди бачать прогрес одне одного, підтримують одне одного та розуміють, що труднощі можна поступово долати.
Один учасник виконав складну для себе вправу — інші його підтримали. Іншому сьогодні важче — група допомагає йому не втрачати мотивацію.
Так фізична активність стає не лише тренуванням, а й одним зі способів повернення до активного соціального життя.
— Чи змінила робота з людьми після серйозних травм Ваше ставлення до тренування інших людей?
— Дуже.
Коли бачиш людей, яким доводиться заново відкривати можливості власного тіла, зовсім інакше починаєш ставитися до поняття функціонального здоров’я.
Люди часто думають про спорт через зовнішній вигляд: схуднути, набрати м’язи, мати красиве тіло. Це нормальні цілі.
Але є фундаментальніші речі: чи може людина вільно рухатися? Чи має достатньо сили для повсякденного життя? Чи може утримувати баланс? Чи може бути активною без постійного страху отримати нову травму?
Тому для мене важливо не лише те, наскільки людина сильна. Набагато важливіше — наскільки добре вона може використовувати свою силу у звичайному житті.
— Наскільки важливо, щоб тренери вміли адаптувати вправи до можливостей конкретної людини?
— Це принципово важливо.
Тренер повинен розуміти, що одна й та сама вправа не може однаково підходити всім.
Особливо це стосується людей після складних травм або ампутацій. Тут потрібно враховувати баланс, рухливість, силу окремих груп м’язів, можливість утримувати положення тіла та багато інших факторів.
Завдання тренера — знайти такий варіант руху, який дозволить людині розвиватися без невиправданого ризику.
— Яку роль адаптивний спорт може відігравати у поверненні людини до активного життя?
— Дуже велику.
Адаптивний спорт може стати своєрідним мостом між відновленням фізичних функцій і повноцінним активним життям.
На певному етапі людина перестає сприймати фізичні заняття виключно як частину відновлення. Спорт може стати звичайною частиною її життя, джерелом нових цілей, спілкування та впевненості у власних можливостях.
Для когось важливим результатом буде можливість самостійно виконувати побутові дії. Для іншого — повернення до регулярних тренувань. А хтось зможе поставити перед собою нові спортивні цілі.
Головне — щоб людина бачила власний прогрес і розуміла, що навіть після серйозної травми можна продовжувати розвиватися.
— І останнє питання. Що для Вас сьогодні означає слово «сила»?
— Сила — це здатність продовжувати рухатися вперед, навіть якщо після травми життя та фізичні можливості людини змінилися.
Не завжди потрібно намагатися повернути людину до того стану, який був раніше.
Іноді значно важливіше допомогти їй відкрити нові можливості, адаптуватися до змін та знову відчути впевненість у власному тілі.
І саме в цьому я бачу один із важливих сенсів спорту.