Згадка про радянський "ГОСТ" досі викликає у людей старшого віку певну подобу благоговійного трепету. І в наш час, навколо цієї абревіатури витають легенди й легкий фльор таємничості.
"Телеграф" зібрав для вас інформацію про те, коли в Радянському Союзі з’явилися ГОСТи й чи справді продукти, виготовлені за ними, були найкращими, найсмачнішими й взагалі най, най, най…
Народження радянського "знака якості"
Від самого початку свого існування, радянська влада прагнула взяти все під свій контроль. Держава СРСР, взагалі, в усі періоди свого існування, була майже на 100% економічним монополістом.
Приведення всієї продукції під єдиний стандарт було питанням часу і в 1925-му з’явилися перші наробки, так званий ОСТ-1 — "общєсоюзний стандарт". Він регулював… пшеницю.
Вже скоро ОСТи охопили інші сфери виробництва, вказавши на стандарти, наприклад, для кінських хомутів, деяких видів одягу та промислового обладнання.
Турбота про природу тут ні до чого: навіщо в СРСР білили дерева та бордюри
У 1940 році при подачі Мікояна (тодішнього члена Політбюро ЦК КПРС), з’явилися ГОСТи. По суті, ті самі ОСТи, але з приставкою "государствєнний".
І хоча сама ідея існування певного "стандарту" означає щось монолітне і непорушне, ГОСТи в Радянському Союзі мінялися з року в рік. Корективи вносилися з огляду на врожайність, надої, кількість худоби, пущеної на м'ясо і навіть кліматичні негаразди.
Тобто, те, що мало бути непохитним стандартом, змінювалося залежно від купи факторів і політичної волі комуністичних ділків при владі.
Наприклад, "оселедцевий" ГОСТ від 1940 року був не надто схожий на ГОСТ-55 (тобто за 1955 рік), але населення однаково довіряло цій абревіатурі цілком і повністю, вважаючи, що неякісної продукції у Союзі бути просто не може.
Що воно таке, той радянський ГОСТ
Якщо говорити про харчові продукти, то будь-який ГОСТ регулював: склад, умови виробництва (технологія, грубо кажучи) та обладнання, що використовується. Але, попри те, що це був "стандарт", документ радше давай поради виробникам щодо виготовлення того чи іншого продукту.
Виробництво в СРСР
Наприклад, візьмемо стандарти щодо ковбаси. Згідно з ними, ковбасні вироби в СРСР мали містити в собі не менше 75% якогось там м'яса залежно від сорту. І саме тут "собака зарита". ГОСТ чітко вказував на те, чим можна замінити деякі інгредієнти. Наприклад, ГОСТ вказував, що м'ясо в ковбасі можна замінити субпродуктами, вивареними кістками, соєю, харчовою плазмою та ін., а замість натуральних спецій додавалася "хімія", хай і безпечна для здоров'я.
Додайте сюди те, що деякі підприємства й ці норми порушували, знижуючи кількість необхідних компонентів продукції. Тож на виході, радянська людина купувала ковбасу, зроблену з усього, крім, власне, м'яса.
Зауважте, барвників та стабілізаторів у ковбасу було напхано з горою, а люди, які роками ходили в туалет з газеткою, стверджують про натуральність та смак, який не можуть забути. На наступному знятку бачимо "вишеньку на торті". Чорним по білому написано, що при виробництві ковбас чи сардельок допускається використовувати: м'ясні обрізки, заморожені м'ясні блоки, плазму крові, обрізки варених копченостей, білковий стабілізатор та інше. Останнє, до речі, не що інше, як перемелені шкірки та сухожилля тварин.
Тобто виробник міг напхати у ковбасу все, що завгодно, крім м'яса і робив це згідно з ГОСТом. Воно і зрозуміло, адже в країні, де завжди панував дефіцит будь-чого, сировини на те, щоб прокормити сотні мільйонів людей просто не вистачало.
Так само як і м'ясні вироби, в СРСР виробляли ледь не все: каву робили з жолудів, у морозиво додавали крохмаль або борошно та різні жири, соки були сумішшю води та хімічних добавок з невеликою частиною, власне, натурального соку.
Таким чином, якщо щось у СРСР було зроблено за ГОСТом, то далеко не завжди це означало, що йдеться про якісний і найкращий у світі продукт. Державні стандарти були далекими від ідеалу.