Як відбувається примусова евакуація дітей? Які законодавчі акти її регулюють? Чи можуть батьки від неї відмовитись? Про це в етері Громадського радіо розповідає правозахисниця, аналітикиня Української Гельсінської спілки, представниця омбудсмена у 2012-2022 роках Аксана Філіпішина.
Як відбувається примусова евакуація дітей
Стало відомо, що у Мирнограді поліція розшукуватиме дітей, яких батьки намагаються приховати від примусової евакуації. Філіпішина зазначає, що примусова евакуація протягомв війни вже відбувалася, наприклад, з Бахмуту, розповідає Громадське радіо.
«В українському суспільстві точилися дискусії, законно це чи ні. Задля примусової евакуації з Бахмуту 7 березня минулого року запровадили примусову евакуацію дітей. Нормативний документ передбачає відсутність можливості у батьків відмовитись від примусової евакуації, якщо відповідне рішення ухвалила місцева державна адміністрація. Тобто це прерогатива місцевих органів влади в зоні бойових дій — визначати ступінь небезпеки та приймати відповідні рішення. Вони мають узгоджуватись із координаційним штабом проведення евакуаційних заходів, а також з військовими».
Обхід будинків та евакуація — компетенція виключно поліції, а не військових, зазначає правозахисниця. Таким чином процеси відбувалися й у інших подібних ситуаціях.
«У нас чомусь одні епізоди примусової евакуації потрапляють в публічне обговорення, а інші залишаються непоміченими. Тим не менш, вони відбуваються регулярно: Бахмут у березні 2023-го, Мар’янка у січні 2024-го, регіон Лиману в квітні 2024-го. Зараз маємо Мирноград, Покровськ та інше.
Тому нічого надзвичайного зараз не відбувається. Подомовий обхід так само передбачений цим порядком. Насамперед, мають бути складені списки осіб, які підпадають під обов’язкову евакуацію. Це сім’ї з дітьми, діти-сироти, позбавлені батьківського піклування, та маломобільні групи, якщо такі особи бажають евакуюватися.
Поліція не може проводити обшуки. Ніхто не скасовує звичайних правил щодо проникнення до житла».
Чому батьки не можуть відмовитись від евакуації дитини
Порядок забороняє батькам відмовлятися від обов’язкової евакуації дітей, адже, за статтею №155 Сімейного кодексу, батьки не можуть зловживати своїми правами, говорить Філіпішина.
«Дитина не є їхньою власністю, вона має основоположне право на життя і збереження здоров ‘я. Тому життя дитини не може залежати від волевиявлення дорослої людини.
Батьки зобов’язані виїхати разом з дитиною. Має бути супровід принаймні когось одного з них. Або вони можуть доручити супровід дитини іншою особою. Це проста форма заяви, довіреність, яку засвідчує місцевий орган влади. На місцевому рівні створюється комісія з питань евакуації і дуже просто регулює ці питання.
Якщо ж батьки відмовляються, то у нас передбачена відповідальність. Ми звертаємось до органів поліції, які складають адміністративні протоколи за ухилення від виконання батьківських обов’язків.
Хочу нагадати, що ми маємо вже понад півтори тисячі поранених дітей та понад 500 загиблих. У прифронтовій зоні безпечних місць немає. Батьки повинні усвідомлювати, що коли ми на ваги ставимо майно та життя дитини, то переважати має друге».
В той же час, Філіпішина не радить спиратися на дані про дітей, зниклиз безвісти, в контексті подій війни.
Дані про зниклих безвісти є на порталі «Діти війни», їх теж дає Національна поліція. Якщо не помиляюся, на сьогодні це близько 1920 дітей. Але це дані про всі подані заяви щодо зникнення дітей, а не лише пов’язані з обставинами війни. І, як правило, дітей швидко знаходять. На цьому ж порталі чисельність знайдених дітей — понад 30 тисяч».
Правозахисниця стверджує, що не стикалась з випадками, коли позови подають щодо самої примусової евакуації. Але, на її думку, відповідний позов навряд став би успішним.
«Я хочу нагадати про рішення Конституційного суду України у якому йдеться, що права дитини превалюють над правами дорослої людини. Є відповідні рішення і Європейського суду з прав людини. Тому я передбачаю рішення за такими можливими позовами не на користь позивачів».
Де розміщують евакуйованих осіб
За словами Філіпішиної, обов’язки евакуаційних комісій щодо питання місць, де розташовують людей, та обов’язок приймаючої сторони були належним чином розписані лише в урядовій постанові від дев’ятого серпня цього року.
«Раніше це були абсолютно загальні положення. На практиці, в разі ухвалення рішення, відбувалось засідання координаційного штабу, на якому були присутні представики ОВА. Там вирішувались питання, у кого є місця, в якій кількості.
Сам урядовий документ передбачає, що це можуть бути оздоровчі табори, готельні комплекси, будівлі суб’єктів господарювання. Але насправді ми розуміємо, що всі ці місця вже давно зайняті. В країні, де понад 5 млн внутрішньо переміщених осіб. Тому переважно мова йде про місцеве населення, готове прийняти евакуйованих».
Правозахисниця розповідає, що цивільне населення з небезпечних регіонів часто стикається з проблемою, коли люди з інших областей не хочуть приймати родину, де є декілька маленьких дітей, домашні тварини.
«Тому коли приходять поліцейські й повідомляють про потребу евакуації, у сім’ї постає питання, що їй пропонується, і люди з’ясовують умови, на яких їх можуть прийняти. Поліцейські мають володіти цими даними, адже вони приналежні до місцевих координаційних штабів.
На мою думку, сьогодні потрібно виділяти кошти на модульні будинки, попри критику такого рішення. Вони мають негативні сторони, постає питання сегрегації, але ми маємо розкладати це на кілька складових і визначати, що є найбільш важливим».